Не дивлячись на карколомне ХХ сторіччя на Поліссі залишилося достатньо цікавих речей, які виходять за межі людського сприйняття. І мої світлини допомагають відчути це. Дикі хащі Полісся ховають у собі капища з хрестами-«хвігурами», священні каміння, архаїчні вірування у Йовгу, Тенгрі, Мару, Кокар та Кам’яну дівчину. І все це дивним чином переплітається з християнством та шануванням Діви Марії.
Під вечір на поліських болотах рано темнішає. Мене зачаровує цей стан переходу. Сутінки мають здатність до трансформації, вони перевертають звичайне в абсолютно чарівне.
Цей поетичний світ наскрізь просичений магією, а нічні тумани несуть тривогу та обіцяють пригоди. В якийсь момент насnає мить витонченого сприйняття, що захоплює нас та переносить у нереальний світ. Спочатку я був налаштований на реальність і мене цікавила виключно зовнішня, візуальна сторона дійства. Але я познайомився зі світом, де люди співіснували з дивною природою. Внутрішній магічний простір поліщуків реалізується в містеріях, оточених дикими пейзажами.
Філософ Лео Фробеніус вважав, що у будь-якої культури є "paideuma" - душа. І душа Півночі України ховається у Поліссі. Український філософ Сергій Чаплигін писав про це: «Мірча Еліаде, досліджуючи традиційні суспільства, прийшов до висновку, що наше сучасне суспільство є матеріалістичним лише на поверхні. Десь там, у самій глибині людської психіки, лежать найдавніші архетипи та записаний той незмінний "код душі", який у процесі історичного розвитку набуває рис тієї чи іншої релігії або традиції».
Я маю надію, що глядач у спробах дешифрувати ці світлини доторкнеться до чогось нового для себе. В моїх роботах північне світло, природа та поліські пейзажі стають метафорами містичної тривожності, магічної повсякденності буття. А деякі сюжети схожі на нічний кошмар. Ці фотографічні практики нагадують про підсвідому реальність пам’яті, запускають процес уяви. Мої світлини постійно балансують між реальністю та вимислом. Іноді дійство на матовому склі камери настільки захоплювало мене, що я на мить зникав з реального світу.
Бархатисте похмуре сяйво північного світла. Стан світла на фотографіях - дійова особа, воно не піддається контролю та здатне дивувати. Ці світлини в якийсь момент перестали віддзеркалювати магію містерії, вони самі стали магією мистецтва. Ціле провалля між механічним, чітким об’єктивом камери та невпевненим, суб’єктивним баченням учасників.
Фотографія дозволяє зображеним містеріям протягнути до нас промені магії, подібно запізнілому світлу далеких зірок. І залишає за собою простір для фантазії недомовленості. Аналіз взаємозв’язку між світлиною та реальністю вже не працює. Галюцинація, що є одночасно правдою. Чим довше ви дивитесь, тим більше ви бачите. Оманливо простий акт споглядання цих світлин робить вас співучасниками містерій. Фотографії містерій здаються незбагненими та гіпнотизуючими, наче зашифроване послання з далеких зірок. Вони показують нам повільний плин історії та повільний плин часу. Минуле плавно перетікає у сьогодення і натякає, що завтра тут нічого не зміниться. Це справжня містерія Полісся. Це як гра без початку та кінця.